Газета „Вечірній Київ” від 2 лютого 2007 р.

„ТУШ ДЛЯ ПОВІЙ”, АБО Ж МОВНІ СУДОМИ ВІД РЕКЛАМИ ДО ЗАКОНІВ

    Хочете – вірте, хочете – ні, але побачивши оту „ТАТ’ЯНУ” на одному з біг-бордів поряд із прізвищем артистки, спочатку відчув шок, а трохи згодом – невгамовне бажання записатися до лав такої собі мовної поліції. Або по-сучасному – групи швидкого реагування.
    Ні, ні, жодного свавілля і порушення прав людини. Перший візит – попередження і роз’яснювальна робота. Мовляв, апостроф, любі друзі, – і це ви маєте знати зі шкільної лави – ставиться у коренях українських слів лише після губних приголосних перед йотованими голосними, а також у слові „Лук’ян” (якщо є у цьому потреба, звісно. Бо деякі наші грамотії примудряються поставити надрядкову „кому” у словах „свято” або „різдвяний”). Припустимо, вас пошлють подалі: „Та бачив я твою українську орфографію, знаєш де! Ні з губними приголосними, ні з губними гармошками справ не мав і не маю…” От після цих слів група швидкого реагування (далі – ГШР) повинна діяти. Перший варіант – штраф, та такий, щоб і найбільша „зірка” за порушення мовної екології в українській столиці сплакнула. Другий – нумо, за ломи, монтировки і гвоздодери! Демонтаж біг-борда – річ клопітна, шумна і недешева, та дарма! Чисте мовне повітря у Києві стократ важливіше.
    Такі-от фантазії роїлися в голові, коли сидів на вельми цікавій прес-конференції на тему „Швидка мовна допомога”. Першою серед їх учасників фігурувала Марія Волощак, яка таки створила ГРШ, але трохи іншого профілю і призначення.
    Фірма літературного редагування і перекладів „Марія Волощак”, не роз’їжджає вулицями та майданами Києва на авто і не стягує штрафи за порушення мовного законодавства і елементарну безграмотність. Таким, як Тат’яна, вона пропонує відредагувати рекламний текст таким чином, щоб у людей, хоч трохи обізнаних з рідною мовою, він не викликав шоку або серцевого нападу. Поруч із пані Марією, яка багато років і в різних виданнях України працювала літературним редактором, сиділа у президії представник секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки Наталія Соколовська, чия поважна інстанція скористалася послугами ГРШ при створенні одного із законопроектів. „Законопроект пішов без жодної помилки, жодного русизму, жодної недоречності!” – стверджувала пані Наталія, ставлячи це у заслугу фірмі „Марія Волощак”. До речі, сама Марія Йосипівна порівняно недавно дуже здивувалася, дізнавшись, що в деяких вищих навчальних закладах України її кілька разів виданий і перевиданий практичний посібник „Неправильно – правильно” залюбки використовують як повноцінний підручник чи принаймні довідник. Дехто, влаштовуючись на роботу коректором, літредактором, а то й учителем словесності, своє навчання „за Волощак” використовує як неабиякий козир.
    Одне слово, нанизувати далі достоїнства підприємства, яке поставило за мету здійснювати саме швидку мовну допомогу рекламодавцям, депутатам, просто громадянам, потреби немає. От тільки бідує фірма, і пояснити це, зважаючи на зазначене вище, на перший погляд, важко. „Виймаю з поштової скриньки рекламну листівку, – розповідає Марія Волощак, – читаю коротенький текст і знаходжу в ньому близько 30 помилок і недоречностей. Відредагований зразок надсилаю за вказаною у листівці адресою разом із пропозицією надалі користуватися нашими послугами. На жаль, відповіді так і не дочекалася. Вочевидь, цим та іншим рекламодавцям глибоко „по барабану”, грамотною чи зовсім безграмотною виходить на люди їхня продукція. От і читаємо в метро: „Туш для повій” і замість того, щоб підфарбувати тушшю свої вії, маємо туш представницям найдавнішої професії”.
    Кому болить стан української мови, зокрема й у Києві? Тат’янам? Альонам? Але й не важливо було б: подобається чи ні українська мова такій Тат’яні, якби з неї хтось спитав, якби помилка у надрукованому, а тим більш, виведеному на біг-борді тексті означала б втрачену гривню, русизм дві тощо. Від якого бурхливого грошового потоку до столичної скарбниці відмовляємося! Нехай би цей потік біг у вигляді штрафів. Не минуло б і року, як швидку мовну допомогу розривали б на частини, за редагуванням або грамотним перекладом стояли б черги. Аби все це реалізувати, небагато й потрібно. Дуже мало: державна воля, точніше воля української держави, її влади.

Микола ЦИВІРКО.

Уривок статті з газети „Народна армія” від 21 лютого 2007 року

КУЛЬТУРИ НАШОЇ ОСНОВА

    Як ви думаєте, яку мову найбільше у світі захищають? Японську! Хоч Японія – мононаціональна і, по суті, моноетнічна держава, а є на островах спеціальна державна установа, яка дбає про чистоту і культуру японської мови. Вона періодично складає реєстри неологізмів та слів іноземного походження; по телебаченню, крім „мильних опер”, ідуть фільми і навіть серіали на лінгвістичну тему.
    А що ж у нас? Якось само по собі виникає запитання. На превеликий жаль, у нас усе навпаки: панує суржик, державні мужі захищають чомусь „язык общепонятный”, якому й так нічого не загрожує, бо книжки, радіо, газети, телебачення й виступи держчиновників найвищого рангу – на „языкє”. Парадокс, але чужу мову ми опановуємо за рік чи півроку, а свою чомусь „плекаємо”…
    Нещодавно пощастило побувати на одній цікавій прес-конференції на тему: „Швидка мовна допомога”. Організатором цього надзвичайно актуального заходу була Марія Волощак, багаторічний літературний редактор українських часописів, автор посібників „Довідник для журналістів. Мовні поради” та „Неправильно-правильно. Довідник з українського слововживання: За матеріалами засобів масової інформації”.
    Для поповнення арсеналу фаховості у боротьбі з безграмотністю Марія Йосипівна створила фірму літературного редагування і перекладів „Марія Волощак”, яка поставила собі за мету подавати швидку мовну допомогу рекламодавцям, депутатам, бізнесменам та й просто громадянам. Здавалося б, що попит на такі послуги має бути шалений, але, на превеликий жаль, поки що ні. Схоже, що рекламодавцям все одно грамотно чи безграмотно оформлена їхня продукція. Знаю, що за кордоном (до нас ще не дійшло), зокрема, в ОАЕ, якщо кинеш сміття на вулиці, заплатиш штраф розміром 180 доларів. От якби у нас: вивісив своє „рекламне сміття” у метро чи на біг-борді – заплатив штраф. Проблема безграмотності існує не лише в рекламному бізнесі, а в суцільному незнанні літературної української мови політиками, держслужбовцями, науковцями.
    Але поки що немає ні зацікавленості, ні стимулів, ні санкцій для вивчення своєї ж мови. Саме про стан мови в Україні і шляхи вирішення цієї проблеми розмірковували поважні науковці, учасники прес-конференції: науковий співробітник Інституту законодавства ВРУ професор Володимир Черняк та голова Товариства української мови КНУ імені Т. Шевченка, доцент інституту філології Віталій Радчук. Вони ще раз наголосили, що без ефективної державної мовної політики та державної підтримки окремі ентузіасти цю кризу не подолають. Бо саме така практика існує в усьому світі. „Захищають мову в США (країна емігрантів) і в Росії, – зазначає Володимир Черняк, – що є федеративною державою з представниками тюркських, кавказьких, угро-фінських та інших мов, яких змушують шанувати російську мову над усе”. Пан Черняк також наголосив „на необхідності термінового ухвалення багатостраждальної концепції розвитку української мови та вкрай необхідного закону про статус української мови”. Прикро за нашу державу, парламент та уряд. До речі, а чи наш він?! Адмірал Нельсон при Трафальгарській битві сказав: „Нехай кожен виконає свій обов’язок, і ми переможемо!”. Марія Волощак виконала свій обов’язок . А всім іншим не завадить ще раз нагадати, що ми повинні самі, „осмислюючи свою багатотисячолітню історію, відновити властивий нам, українцям, спосіб мислення, а отже, й вислову, бо багатовікова неволя підрізала в нас почуття відповідальності, передовсім щодо найбільшого скарбу – мови”. Народ існує доти – доки існує його мова.

Людмила КОСЮК.

На знімку: учасники прес-конференції „Швидка мовна допомога”.

Журнал Верховної Ради України „Віче” (березень 2007 р.)

Міжнародний день рідної мови

УКРАЇНА. ХХІ століття.
ЛІНГВОЦИД?

    Дуже прикро й боляче констатувати, проте, як і раніше, мова титулованої нації в нашій країні залишається мовою меншості. Не збираюся аналізувати, чому та з якої причини так сталося. Це зробили до мене чимало письменників, науковців, публіцистів. Дозволю собі лише нагадати страшні своєю невідворотною істинністю слова доктора філологічних наук Оксани Пахльовської: „Раби – це нація, котра не має Слова. Тому й не зможе захистить себе”. І, як дзвін на сполох, уже неоднораз і багатьма цитоване з Ліни Костенко: „Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову. Ми повинні бути свідомі того, що мовна проблема для нас актуальна і на початку ХХІ століття, і якщо ми не схаменемося, то матимемо дуже невтішну перспективу”. Невтішність сьогоднішньої перспективи не лише в звуженні ареалу застосування української мови, а й у дуже низькій культурі самого мовлення. Причому купу прикладів на підтвердження цього знайдеш буквально на кожному кроці. Наскільки ж непокоїть моїх побратимів за професією мовна ситуація в державі, переконалася на власні очі зовсім недавно. Ці дві прес-конференції відбувалися практично встик і в одному приміщенні. Перша присвячувалася економічним питанням, друга – мовним. На першій – яблуку не було де впасти. На другій – журналістський корпус столиці був репрезентований, м’яко кажучи, вельми фрагментарно. А шкода, бо обговорювана тема „Швидка мовна допомога”. Чи стане громадська ініціатива державною справою? Неординарні погляди на вирішення мовного питання в Україні, за ідеєю, мали б зацікавити бодай патріотично налаштованих працівників вітчизняних ЗМІ. Щоправда, може, ото всі вони й зібралися тоді в Укрінформі? З усією категоричністю жену від себе такі песимістичні настрої, хоча, коли вже бути щирою, і сама прес-конференція не додала оптимізму. У нас в Україні ми можемо лише позаздрити японцям, бо такого ставлення до мови у верхах ми не відчуваємо і не бачимо. Утім, коли ми покладатимемося лише на те, що одна тільки держава повинна забезпечити нормальне функціонування мови, то жодних зрушень не буде. Треба розпочинати з себе. Що М.Волощак і зробила, створивши фірму літературного редагування та перекладів, готову надавати кваліфіковані філологічні послуги найширшому колу наших співгромадян і організацій. Між іншим, її співпраця з Комітетом Верховної Ради з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки була досить плідною. І, за словами представника секретаріату згаданого підрозділу ВР Наталії Соколовської, у результаті підготовлений комітетом законопроект вийшов без жодної помилки. Чого, на жаль, скажеш про чималу частку документів, які народжуються в найвищому законодавчому органі нашої держави. А що тоді вже казати про не найвищі? „Швидка мовна допомога” Марії Волощак не дотягнеться до всіх регіонів нашої країни… Напевно, треба обклеїти всю Верховну Раду оголошеннями на кшталт „Туш для повій”, „Пиріжки з пилу, з жару”, „Краплі для вашої нежиті” тощо, аби народні обранці врешті-решт усвідомили нагальну необхідність ухвалення найжорсткішого закону про мову рекламних текстів. Утім, де гарантія, що більшість із них помітить помилки в наведених висловлюваннях?..

Наталка СЕМИВОЛОС.

Журнал „Культура і життя” від 14 березня 2007 р.

„ШВИДКА МОВНА ДОПОМОГА” НЕОБХІДНА

    У Києві пройшла прес-конференція на тему „Швидка мовна допомога”, в якій взяли участь голова Товариства української мови Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доцент інституту філології Віталій Радчук, член президії національної ради Конгресу української інтелігенції Володимир Черняк, керівник фірми літературного редагування і перекладів Марія Волощак, інші зацікавлені особи.
    Учасники прес-конференції звернули увагу на те, що у справді незалежних державах на державному рівні приділяється серйозна увага питанням збереження чистоти державної мови. До таких, в першу чергу, слід віднести Сполучені Штати Америки, країну емігрантів, кожен з яких перш ніж стати громадянином країни, має досконало оволодіти англійською мовою, щоб користуватися нею у всіх державних установах, в громадських організаціях, в загальноосвітніх школах і вищих навчальних закладах. Росія, що вважається федеративною державою, де живуть носії слов’янських, тюркських, угрофінських та інших мов, змушує всіх їх шанувати російську мову більше, ніж свою рідну. У Франції спеціальні закони захищають французьку мову від засмічення англіцизмами та германізмами. Тільки в Україні держава і не думає захищати українську мову від засмічення і упослідження. Під час телемосту студентів Києва, Львова і Харкова якийсь російськомовний студент українського вищого навчального закладу висловився проти обов’язковості вивчення державної мови, бо, мовляв, це створює труднощі для нього і йому подібних. І як же були вражені українські патріоти, коли Президент України висловив свою солідарність з юним русофілом. Очевидно, гарант Конституції побоюється образити наших „стратегічних партнерів”. Не доведи, Господи, не сподобатися кавалеру українського ордена „За заслуги” Олександру Маслякову, – цей „метр” разом зі своїми кавеенівцями ще чого доброго запустить кампанію висміювання не тільки нашого сала, а й нашого прагнення думати, читати, писати, спілкуватися мовою Тараса Шевченка та Івана Нечуя-Левицького!     Учасники прес-конференції ще раз нагадали журналістам, а відтак і широкому загалові про критичний стан української мови в Україні. Наївно думати, що наша мова, її чистота, краса і вишуканість увійдуть у моду без потужної державної підтримки. В історії нашої незалежності траплялися моменти, коли здавалося, що мовна політика в державі нарешті стає справді державною, патріотичною. Тоді громадяни масово бігли до книгарень за українськими словниками і посібниками, записували дітей до українських дитсадків та гімназій. Та невдовзі серед наших „державних мужів” гору брали знову ті ж „дядьки отечества чужого”, яких зовсім не обходить сам факт існування чи не існування української мови. Сьогодні тим „дядечкам” уже здається, що настав їхній зоряний час. Насправді ж у недалекому майбутньому їх чекає „Швидка мовна допомога”, яку надаватиме звитяжний український народ.

Інф. „КіЖ”.